До кінця ХІХ століття у Степанівці не було школи. Неписьменних людей у селі було більше 90%. Письменними були лише дворяни, служителі релігійного культу і поодинокі заможні селяни, які могли закінчити навчання у Мені чи школах інших сіл (Волосківці, Стольне).
У 1886 році у селі була відкрита церковна школа. Знаходилась вона у церковній сторожці, на горі біля Троїцької церкви. Там теж була канцелярія сільського старости. Першими учителями у цій школі були: місцевий диякон Поляков Леонтій Митрофанович, згодом відставний солдат Конон, а потім син місцевого родового землевласника – Гайовий Іван Ілларіонович, який у 1888 році закінчив з похвальним листом Менське двокласне Міністерське училище.
Не аби яку роль у роботі цієї школи відводилась місцевому священику, який читав Закон Божий. Навчання було однорічним. Училися 10-12 дітей 16-18 років. Навчання було платним. Платили безпосередньо учителю по 1 карбованцю за місяць. Це були на той час великі гроші і не всі селяни мали такі кошти для оплати навчання своїх дітей. Клас був однокомплектний, основна увага зверталась на вивчення Закону Божого, лічбу і чистописання (з читанням).
У 1902 році у селі було засновано Земську школу, побудовану на пожертвування місцевого поміщика, генерала Даниловича Григорія Григоровича. За проектом це повинна бути велика двоповерхова школа. Але підрядчик-шахрай Кас’янов з цегли половини другого поверху побудував у Волосківцях для себе будинок, а школа вийшла півтораповерхового. Цеглу для школи виготовляли на цегельному заводі в Синявці вручну. На першому поверсі було два класи-комплекти, учительська, коридор і кухня. Між класами була роздвижна стінка, яка під час Новорічний свят розбиралась і утворювався великий зал.
На другому поверсі були квартири для вчителів. Отоплювалась школа дровами. У класах були високі круглі груби, оббитті листовим залізом. У школі була 1 прибиральниця, яка і топила грубки.
До першого класу приймали дітей 10-12 років. Навчання було безкоштовне. І тому до школи пішло багато дітей, хоч освіта була тільки початковою. У школі було 4 класи (2 комплекти) по 20-25 учнів у кожному класі. Говорячи про відкриття школи в селі, треба сказати, що хоч вона і утримувалась на кошти Сосницької повітової Земської Управи, але важливу роль у роботі і утриманні її (хоч і не довго) відігравав Данилович Г.Г., а потім його нащадки.
Що побудило його на цей вчинок? Сприяв цьому його культурний рівень, його інтелігентність і доброзичливість до своїх земляків. А також прагнення залишити про себе добру пам’ять у них. Данилович Г.Г. один тільки раз був у школі (1905 році), вручив кращим учням подарунки, для школи подарував підручники, навчальні посібники, посприяв у вирішенні різних господарських питань.
У перший рік роботи нової Земської школи у ній працювали учительки-сестри Лавровські – Варвара Олександрівна та Софія Олександрівна. А 21 вересня 1905 року до села приїхала учительська сім’я Кириченко Семен Антонович (уродженець с. Киселівки) та його дружина Марія Евдокимівна.
Працювали вони у Степанівці до 1915 року, а потім їх перевели у Волосківську Земську школу. А у 1917 вони переїхали на роботу у Киселівку.
Кожний учитель працював з класом-комплектом. Згідно розкладу щопонеділка був урок Закону Божого. Але священик Михальченко часто у цей день похмелявся і тому не приходив. Звиклі до цього учні, часто не готувались до його уроку. А коли священик приходив і учні не знали уроку, то за це він їх драв за вуха, давав добрячі щолбани в лоба і ставив у куток з книгою. Взагалі, інтерес до навчання був великий, але багато дітей через нестатки, провчившись 2-3 роки, змушені були залишати школу. Батьки не мали змоги купувати підручники, зошити, одяг і взуття, і забирали своїх дітей зі школи. Останні повинні були допомагати батькам по господарству і доглядати менших у сім’ї.
Окремі випускники Степанівської земської школи вступали до навчальних закладів в інших селах. Так наприклад, до Стольненського двокласного Міністерського училища, до Менської профтехгімназії, Андріївського вищого початкового училища, Сосницької жіночої гімназії. Дисципліна в школі була висока, ніяких грубих порушень діти не допускали. Учителі Кириченки давали учням міцні знання, а у виховному процесі були прикладом у всьому для своїх вихованців.
Після виїзду подружжя Кириченків у Волосківці, завідуючою початкової школи була призначена Іванько Марія Василівна, і учителькою була призначена Красногорська Ганна Федотівна, яка у 1920 році перейшла у Волосківську школу, а замість неї по вересень 1922 року у Степанівці працювала учителькою Облавацька Анастасія Михайлівна. З 1923 року по 1926 рік у школі працювали завідуючою і учителями сестри Костильова Лідія Михайлівна і Красновитова Анастасія Михайлівна.
У вересні 1926 року завідувачем школою було призначено Ященка Івана Никифоровича, а учителем Барановського Миколу Федоровича. У цей період у школі працювали вчителями і інші вчителі, які раніше прийшли на роботу.
Школа вже виходить за межі початкової.
У ці роки проходив самий активний період по боротьбі з неписьменністю. Старанно працювали по ліквідації неписьменності у селі, а пізніше і колективізації учителі. На допомогу місцевим учителям з Мени присилали ще декілька учителів. Крім учителів, індивідуально працювали з неписьменними і грамотні односельці.
Із Степанівською школою пов’язані деякі політичні події у селі. А саме: Після Лютневої буржуазної революції 1917 року в Росії, у школі відбулися збори вільних громадян села, на яких було оголошено про повалення царської влади в Росії. 1 травня 1917 року у школі зібралась демонстранти і провели Першотравневий мітинг. Потім з червоними прапорами, співаючи революційних пісень, селяни пройшли вулицями села Після перемоги Жовтневої соцреволюції 1917 року в Росії, всі збори селян проходили тільки в приміщенні школи. Тут же був обраний і перший ревком села. У грудні 1918 року у школі відбулися нелегальні збори сільської молоді і було сформовано повстанську групу, яка через декілька днів стала основою формування 3-ї роти Таращанського полку в місті Мена. Після встановлення Радянської влади, у приміщенні школи проходили засідання ревкому, комнезаму, а по вечорах – заняття школи Лікбезу. Усі бурні збори селян у період колективізації проводились у приміщенні школи. І на закінчення цього періоду життя школи треба сказати про ті труднощі, які доводилось долати колективу школи. У перші роки Радянської влади школа майже не забезпечувалась топливом, підручниками, папером, не говорячи вже про навчальні посібники. Не вистачало олівців, чорнила, ручок з перами. Учні приносили з дому топливо: дрова, солому, картоплище. У класах було холодно, діти сиділи у верхньому одязі. А заняття школи Лікбезу вечорами проходило при освітлені одної лампи. Зарплати учителі не одержували до 1924 року. Інколи їм видавали пайок. Але вчителі добросовісно працювали. Вони не тільки проводили уроки з учнями до обіду, а й працювали вечорами у школі Лікбезу, брали активну участь у роботі “хати-читальні” і драмгуртках при ній та інших просвітницьких заходах на селі.
У 1935 році початкова школа була реорганізована у семирічну. Кількість учнів збільшується, приїхали нові учителі, які активно включились в роботу школи і політико-виховну роботу. Зміцнюється навчально-матеріальна база школи.
У цьому ж 1935 році директором Степанівської семирічної школи було призначено Філоненка Павла Дмитровича, якого через рік перевели у Волосківську школу, а пізніше його забрали на фронт радянсько-фінляндської війни, де він і загинув.
У тридцяті роки неписьменність у селі було ліквідовано. Школа працює успішно, освітній рівень учителів підвищується, кількість учнів продовжує зростати. У 1940 році у школі було 139 учнів і 11 учителів. Директором школи працював Мина Григорій Данилович.
Під час фашистської окупації села семирічна школа була закрита. Згодом німецька влада дозволила відкрити початкову школу, яка попрацювала трохи більше одного року. Після вигнання німецьких окупантів у вересні 1943 року уже в жовтні відновила роботу у селі семирічна школа, у яку прийшло багато переростків (на 2 роки), які не вчилися при німцях 2 роки.
Директором школи був призначений Ілляшенко Дмитро Костянтинович. Згодом його забрали на фронт, а директором стала його дружина Чумак Оксана Іванівна.
З 1 вересня 1950 року директором школи призначили Терещенка Андрія Степановича (на знімку сидить по центру), який працював на цій посаді аж до жовтня 1974 року. Учительський колектив мінявся рідко. Поодинокі вчителі виїжджали з села в основному за сімейними обставинами.
У 1960 році школа стала восьмирічною, і у 1961 році зробила свій перший випуск учнів з 8 класу. Але кількість учнів щороку зменшується, початкові класи стають комплектними (по 22-26 учнів), а у старших класах всього по 10-17 учнів.
У жовтні 1974 року директором Степанівської восьмирічної школи було призначено Філоненко Валентину Іванівну. У 1976 восьмирічну школу у селі було закрито. Дітей старших класів переведено у Волосківську восьмирічну школу. Початкові класи пропрацювали ще 2-3 роки в приміщенні сільської бібліотеки, а потім їх теж перевели до Волосківської школи.
Приміщення Степанівської школи було реконструйоване (добудований ІІ-й поверх), збудували додаткові приміщення, обладнано територію і 1 вересня 1977 року керівними органами Менського району було відкрито Степанівський навчально-виробничий комбінат трудового навчання і професійної орієнтації учнів. Тут навчались учні 9-10 класів з половини середніх шкіл району. Директором комбінату було призначено Радуса Василя Васильовича, а його заступником по навчально-виробничій роботі Шестаковського Леоніда Львовича. Учителями працювали Сороколіт Петро Васильович, Нагорний Григорій Олександрович, Шедько Олександр Васильович, Нікітченко Валентин Петрович, Лазарев Андрій Іванович, Пономаренко Тетяна Іллівна.
З 1981 року по 1985 рік директором комбінату працював Мисник Віктор Іванович.
З 1985 року по 1986 рік посаду директора обіймав Биков Анатолій Віталійович.
З 1986 року директором Степанівського навально-виробничого комбінату працює Шестаковський Леонід Львович.
Починаючи з 1989 року повністю була оновлена навчально-матеріальна база, вводяться нові профілі навчання.
З 1999 року Степанівський міжшкільний навчально-виробничий комбінат був ліцензований Державною акредитаційною комісією Міністерства освіти і науки України на право провадження освітньої діяльності пов’язаної з наданням професійної освіти.
На сьогдняшній день комбінат атестований МОН з діючою ліцензією на право надання професійної освіти безстроково.