Плутон (134340 Pluto) — карликова планета Сонячної системи. Існування Плутона обчислив Персіваль Лоуелл, і планета була виявлена Клайдом Томбо в 1930. Плутон обходить навколо Сонця кожні 248,5 роки на середній відстані 3,6 млрд. км. Діаметр Плутона близько 2300 км, маса — 0,002 від маси Землі. Має низьку щільність, складається з каменю і льоду, на поверхні — замерзлий метан і рідка атмосфера. Оскільки орбіта Плутона дуже витягнута і іноді перетинається з орбітою Нептуна, як в 1979-99, та він не в змозі очистити свій шлях від малих тіл, згідно з новою класифікацією небесних тіл, прийнятою 19 серпня 2006 року на XXVI Асамблеї Міжнародного астрономічного союзу, Плутон був перекласифікований з планети у карликову планету.
Плутон рухається навколо Сонця по еліптичній орбіті зі значним ексцентриситетом, рівним 0,25, що перевершує навіть ексцентриситет орбіти Меркурія (0,2). Велика піввісь орбіти Плутона (середня відстань від Сонця) складає 39,439 а.о. або приблизно 5,8 млрд. км. Площина орбіти нахилена до екліптики під кутом 17 градусів. Одне обертання Плутона навколо Сонця триває 247,7 земних років.
Екваторіальний радіус Плутона (1500 км) приблизно вчетверо, а його маса (біля 1,79*1022кг) у декілька сотень разів менші, ніж у Землі. Для густини утворюються розрахункові значення порядку 0,17 г/см3. Існує гіпотеза, що Плутон, подібно ряду супутників планет-гігантів, складається переважно з замерзлих летучих речовин. Висловлювалися також припущення, засновані на даних спектрального аналізу, що поверхня Плутона утворена прошарком метанового льоду.
У 1978 році з'явилося сенсаційне повідомлення: на фотографії, отриманій Дж. Крісті за допомогою 155-сантиметрового телескопа, зображення Плутона виглядало подовженим, тобто мало невеличкий виступ. Це дало підставу підтверджувати, що в Плутона є досить близько розташований від нього супутник. Цей висновок пізніше одержав підтвердження на знімках із космічних апаратів. Супутник, названий Хароном (відповідно до грецької міфології, таким було ім'я перевізника душ у царство Плутона Аїд через ріку Стикс), має значну масу (біля 1/30 маси планети), знаходиться на відстані усього біля 20 000 км від центру Плутона й обертається навколо нього з періодом 6,4 земної доби, рівним періоду обертання самої планети. Таким чином, Плутон і Харон обертаються як ціле, і тому вони часто розглядаються як єдина подвійна система, що дозволяє уточнити значення мас і густин. Ще одна подія, яка пов'язана з життям ситеми Плутон-Харон це - запуск космічного апарату "New Horisons" в січні 2006 року. За розрахунками даний космічний апарат досягне Плутона в 2017 році і планується що він сфотографує дану подвійну систему, передасть знімки на Землю і полетить далі в пояс Койпера, можливо досліджувати інші малі планети Сонячної системи.
Нова сенсація. 31 жовтня 2005 року International Astronomical Union Circular (IAUC) офіційно повідомив про відкриття за допомогою телескопа Хаббл другого і третього супутників планети.
Плутон помітно відрізняється від усіх далеких від Сонця планет. І по розмірах, і по багатьох інших параметрах він скоріше схожий на захоплений у Сонячну систему астероїд (або систему з двох астероїдів). Плутон знаходиться приблизно в 40 разів далі від Сонця, чим Земля, тому, природно, потік сонячної променистої енергії на цій планеті більш ніж у півтори тисячі разів слабший, чим на Землі. Проте це не означає, що Плутон обкутаний вічною імлою: Сонце на його небокраї виглядає більш яскравим, ніж Місяць для мешканців Землі. Але, звичайно, температура на планеті, до якої світло від Сонця йде більш п'яти годин, низька — її середнє значення порядку 43oК, так що в атмосфері Плутона в газоподібному стані може залишатися тільки неон (більш легкі гази через малу силу тяжіння з атмосфери вивітрюються). Діоксид вуглецю, метан і аміак затвердівають навіть при максимальній для цієї планети температурі. В атмосфері Плутона можуть бути і незначні домішки аргону, і ще в більш малих кількостях азоту. Тиск на поверхні Плутона по наявних теоретичних оцінках складає менше 0,1 атмосфери.
Дані про магнітне поле Плутона на разі відсутні, але по теорії бароелектричного ефекту його магнітний момент на порядок нижчий земного. Приливні взаємодії Плутона і Харона повинні призводити і до виникнення електричного поля.
.