Марс

Марс — четверта планета Сонячної системи за відстанню від Сонця і сьома за розміром і масою.

Загальна характеристика

Марс — планета земного типу з розрідженою атмосферою. На Марсі є метеоритні кратери як на Місяці, вулкани, долини та пустелі, подібні до земних. Тут розташована гора Олімп, найвища відома гора в Сонячній Системі та Долина Маринера, найбільший каньйон. На додаток до географічних особливостей, період обертання Марса і сезонні цикли також подібні до земних.

Орбіта Марса розташована приблизно в 1,5 рази далі від Сонця ніж Земля. Через відносно видовжену орбіту, відстань між Марсом і Сонцем змінюється від 207 млн.км. до 250 млн.км. Рік на Марсі триває 687 днів, що майже вдвічі більше ніж земний. Марс обертається навколо своєї осі кожні 24 години 37 хвилин, що лише трохи довше ніж на Землі.

На Марсі також спостерігається зміна пір року, тривалість яких майже вдвічі більша. Через еліптичну орбіту сезони в північній і південній півкулі мають різну тривалість: літо в північній півкулі продовжується 177 марсіанських діб, а в південній вона на 21 день коротше й тепліше на 20 градусів, ніж літо в північній півкулі.

Орбіти Марса і Землі практично лежать в одній площині (кут між ними складає 2 градуси). Вісь обертання Марса нахилена на кут 25,2 градуси від перпендикуляра до площини.

Через кожні 780 днів Земля і Марс виявляються на мінімальній відстані одна від одної, що змінюється від 56 до 101 млн. км. Такі зближення планет називають протистояннями. Якщо ж відстань менша 60 млн. км, то їх називають великими. Великі протистояння спостерігаються через кожні 15-17 років.

Марс — невелика планета, більша ніж Плутон і Меркурій, але трохи більша, ніж половина розміру Землі. Марс має екваторіальний радіус 3 396 км і середній полярний радіус 3 379 км, обидва значення точно визначені космічним кораблем «Mars Global Surveyor», який почав свою першу місію на орбіті навколо планети в 1999 році. Маса Марсу складає 6 418*1023 кг, що вдесятеро менше за масу Землі, а його прискорення вільного падіння 3,72 метрів за секунду на поверхні означає, що об'єкти на Марсі важать тільки третину своєї ваги на Земній поверхні.

Через криваво-червоний колір його іноді називають Червоною планетою. Марс довго асоціювали з війною і кровопролиттям, і тому його назвали на честь римського бога війни. У планети є два супутники, Фобос («Страх») і Деймос («Жах»), які були названі на честь двох синів Ареса і Афродіти (римські копії Марс і Венера відповідно).

Протягом минулого сторіччя Марс займав спеціальне місце в популярній культурі. Це служило натхненням для поколінь фантастів. Загадковість планети і багато таємниць залишаються стимулом для наукових досліджень і людської уяви до цього дня.Протягом минулого сторіччя Марс займав спеціальне місце в популярній культурі. Це служило натхненням для поколінь фантастів. Загадковість планети і багато таємниць залишаються стимулом для наукових досліджень і людської уяви до цього дня.

Геологія

Згідно орбітальних спостережень і експертизі марсіанських метеоритів, поверхня Марса складається в основному з базальту. Деякі докази свідчать, що частина поверхні Марса багатша на кварц ніж типовий базальт. Більша частина поверхні покрита ферумом оксидом(III).

Основні компоненти марсіанських порід — залізо, кальцій, алюміній, кремній, сірка. Є також стронцій, цирконій, рубідій, титан. Ґрунт Марсу за наявними даними, представлений сумішшю силікатів та мінералів класу оксидів зі значним вмістом сульфатів. Сірка, очевидно, присутня в сульфатах. Велика кількість червоного пилу з діаметром часточок близько 1 мкм. надає поверхні планети червонястого відтінку. Характерна особливість поверхні Марсу — наявність кріосфери — льоду Н2О в полярних шапках та в ґрунті. Сучасні дані по марсіанським породам свідчать про існування на Марсі хімічно диференційованої кори, аналогічної земній корі.

У центрі Марса розташоване ядро, діаметром близько 2 9680 кілометрів, яке складається в основному із заліза із близько 14-17 % вмістом сірки. Це залізне ядро в рідкому стані, і має вдвічі більшу концентрацію легких елементів ніж у ядрі Землі. Ядро оточує мантія із силікатів, яка формувала багато тектонічних і вулканічних особливостей на планеті, але зараз недіюча. Середня товщина кори планети близько 50 км, максимальна товщина — 125 км.

Температурний режим та атмосфера

Через більшу віддаленість від Сонця Марс одержує лише 43 % тієї енергії, що одержує Земля. Середньорічна температура там −60° С. Протягом доби температура поверхні змінюється істотно. Наприклад, у південній півкулі на широті 50 градусів температура в середині осені змінюється від −18 градусів (опівдні) до −63 градусів (увечері). Однак, на глибині 25 м під поверхнею температура практично постійна −60° С протягом доби і не залежить від сезону. Максимальні значення температури поверхні не перевищують декількох градусів вище 0, а мінімальні значення зареєстровані на північній полярній шапці − мінус 138 °C.

Висота атмосфери складає близько 11 км, що вища ніж Земна (6 км) через нижчу гравітацію. Атмосфера на Марсі складається із 95 % вуглекислого газу, 3 % азоту, 1,6 % аргону та містить сліди кисню та води. Атмосфера дуже запилена через величезну кількість мікрочастинок, які надають марсіанському небу рудувато-коричневий відтінок, якщо дивитися з поверхні планети.

Рельєф

Під поверхнею Марса в окремих областях перебуває шар вічної мерзлоти товщиною в кілька кілометрів. У таких районах на поверхні кратерів видні незвичайні для планет земної групи застиглі флюїдизовані потоки, за якими можна судити про наявність підповерхневого льоду. За винятком рівнин, поверхня Марса сильно кратерована. Кратери, як правило, виглядають більш зруйнованими, ніж на Меркурії чи Місяці. Сліди вітрової ерозії можна бачити всюди.

Для поверхні Марса характерна глобальна асиметрія в розподілі знижених ділянок — рівнин, що складають 35 % усієї поверхні і піднесеною, покритою безліччю кратерів областей. Велика частина рівнин розташована в північній півкулі. Межа між ними в ряді випадків представлена особливим типом рельєфу — столовими горами, складеними плосковершинними гірками і хребтами.

Чотири гігантських погаслих вулкани піднімаються над навколишньою місцевістю на висоту до 26 км. Найбільший з них — гора Олімп, розташований на західній окраїні гір Фарсида, має основу діаметром 600 км. Три вулкани: гора Аскрійська, гора Павлина і гора Арсія розташовані на одній прямій на вершині гір Фарсида, висотою близько 9 км. Самі вулкани піднімаються над Фарсидою ще на 17 км. Більше 70 погаслих вулканів знайдені на Марсі, але вони набагато менші і за площею і за висотою.