Уран

Уран - сьома від Сонця велика планета Сонячної системи, належить до планет-гігантів.

Рух, розміри, маса

Уран рухається навколо Сонця по еліптичній орбіті, велика піввісь котрої в 19,182 більше, ніж у Землі, і складає 2871 млн. км. Орбіта досить близька до кругової. Площина орбіти нахилена до екліптики під кутом 0,8o. Один оберт навколо Сонця Уран здійснює за 84 земних років. Період власного обертання Урана складає приблизно 17 годин.

Обертання Урана володіє низкою відмінних рис: вісь обертання майже перпендикулярна (98) до площини орбіти, а напрямок обертання протилежний напрямку обертання навколо Сонця.

Уран відносять до числа планет-гігантів: його екваторіальний радіус (25600 км) майже в чотири рази, а маса (8,7*1025кг) — у 14,6 разу більше, ніж у Землі. При цьому середня густина Урана (1,26 г/см3) у 4,38 разу менше, чим густина Землі. Відносно мала густина типова для планет-гігантів: у процесі формування з газово-пилової протопланетної хмари найбільше легкі компоненти (у першу чергу, водень і гелій) стали для них основним «будівельним матеріалом», тоді як планети земної групи включають помітну частку більш важких елементів.

Подібно Нептуну і Сатурну, Уран має велику кількість супутників (27) і систему кілець. Найбільші розміри (у кілометрах) характерні для перших п'ятьох відкритих із Землі супутників. Це Міранда (127 км), Аріель (565 км), Умбріель (555 км), Титанія (800 км) і Оберон (815 км). Інші 10 супутників Урана (Корделія, Офелія, Б'янка, Кресида, Дездемона, Джульєтта, Порція, Розалінда, Белінда, Пак, Пердіта) були відкриті за допомогою космічного апарата «Вояджер-2» у 1985-86 роках.

Склад і внутрішня будова

Подібно іншим планетам-гігантам, атмосфера Уран в основному складається з водню, гелію і метану, хоча їхні відносні внески декілька нижче в порівнянні з Юпітером і Сатурном.

Теоретична модель будови Урана така: його поверхневий прошарок являє собою газорідку оболонку, під яким знаходиться крижана (суміш водяного й аміачного льоду) мантія, а ще глибше — ядро з твердих порід. Маса мантії і ядра складає приблизно 85-90 % від усієї маси Урана. Зона твердої речовини сягає 3/4 радіуса планети.

Температура в центрі Уран близька до 10000oC при тиску 7-8 млн. атмосфер. На межі ядра тиск приблизно на два порядки нижчий.

Ефективна температура, обумовлена по тепловому випромінюванню з поверхні планети, складає біля 55 °C.

Історія відкриття Урана

Протягом багатьох сторіч астрономи Землі знали тільки п'ять «блукаючих зірок» — планет. 1781 був ознаменований відкриттям ще однієї планети, названої Ураном. Це відбулося, коли англійський астроном Вільям Гершель приступив до реалізації грандіозної програми: упорядкуванню повного систематичного огляду зоряного неба.

13 березня 1781 року поблизу однієї з зірок сузір'я Близнят Гершель зауважив цікавий об'єкт, що явно не був зіркою: його видимі розміри змінювалися в залежності від збільшення телескопа, а головне, змінювалося його положення на небі. Гершель спочатку вирішив, що відкрив нову комету (його доповідь на засіданні Королевського товариства 26 квітня 1781 так і називався — «Повідомлення про комету»), але від кометної гіпотези незабаром довелося відмовитися. На подяку Георгу III, що призначив Гершеля королівським астрономом, останній запропонував назвати планету «Георгієва зірка», проте, щоб не порушувати традиційного зв'язку з міфологією, було прийнято назву «Уран».

Протягом 30 років після відкриття Урану гострота інтересу до нього періодично падала, але тільки на час. Справа в тому, що підвищення точності спостережень виявило загадкові аномалії в русі планети: він то «відставав» від розрахункового руху, то починав «випереджати» його. Теоретичне пояснення цих аномалій призвело до нових відкриттів — виявленню зауранових планет.